Крохмаль В.М. Сучасні методики підвищення ефективності корекційного впливу при різних мовленнєвих порушеннях дітей дошкільного віку

Робота консультаційного пункту протягом 2011 року для логопедів дошкільних навчальних закладів буде проходити за напрямком "Сучасні методики підвищення ефективності корекційного впливу при різних мовленєвих порушеннях дітей дошкільного віку".
"Специфіка та складність логопедичної роботи зумовлені наданням корекційної допомоги дітям різного віку, різноманітністю порушень мови та причин їх виникнення, роллю та значенням повноцінної комунікативної функції мови людини для іі загального розвитку та навчання, формування характеру й участі в працьовитому й людському житті.
Педагогічна практика показує, що сучасний вчитель-логопед повинен швидко орієнтуватися в незвичайних ситуаціях, бути професійно і психологічно готовим до постійного оновлення засобів коррекційно-педагогічної роботи, форм і методів організації особистої діяльності, а також працювати в постійному пошуку унікальних, прогресивних методик, технологій, інтерактивних методів в корекційно-педагогічній роботі.
Бажання змінити, зробити роботу вчителя-логопеда більш ефективною, зумовило взяти напрямком консультаційного пункту на цей рік сучасні методики роботи при різних мовленнєвих порушеннях дітей дошкільного віку. Серед них, найбільш популярніми є комп’ютерні технології. В рамках роботи консультаційного пункту передбачається ознайомлення з організацією і методикою роботи з існуючими комп’ютеризованими розробками та програмами.
Вивчивши та проаналізувавши, існуючи сучасні комп’ютерні методики, пропоную ознайомлення і використання в работі наступних:
- спеціалізована комп’ютерна технологія «Ігри для Тигри», призначена для корекції загального недоразвинення мовлення у дітей середнього та старшого дошкільного віку;
- універсальний комп’ютерний комплекс з корекційно-розвивальною програмою «Живий звук», призначений для ефективного розвитку мовлення та когнітивних навичок дитини, що має сенсорні та інтелектуальні порушення, а також порушення мовлення різного ступеню тяжкості та походження;
- авторська комп’ютерна корекційно-діагностична психолого-педагогічна програма «Цицерон. ЛОГО диакорр 1» для діагностики, профілактики порушень, корекції та розвитку вищих психічних функцій та мовлення у дітей дошкільного, молодшого шкільного віку;
- комп’ютерний логопедичний тренажер «Дельфа – 142», комплексна різностороння програма для корекції різних сторін усного та письмового мовлення дітей. Тренажер дозволяє працювати з будь-якими мовними одиницями від звуку до тексту, вирішувати різноманітні логопедичні задачі: від корекції мовного дихання та голосу до розвитку лексико-граматичної сторони мовлення, внести ігрові моменти в процес корекції мовних порушень, багаторазово дублювати необхідний тип вправ і мовний матеріал, використовувати різноманітний стимульний матеріал, працювати на різних рівнях складності в залежності від можливостей дитини;
- сурдологопедичний тренажер «Дельфа - 130» призначений для формування мовлення у дітей і дорослих, а також для формування мовлення у глухих та слабочуючих. За допомогою сурдологопедичного тренажеру можно працювати над корекцією та розвитком мовного дихання, над усуненням назального відтінку голосу, над корекцією та автоматизацією мовлення голосних та приголосних;
- програмно-апаратний комплекс «Видима мова III». Він призначений для корекційно-розвивальної роботи з дітьми, які мають порушення звуковимови, голосоутворення, слуху, порушення сенсомоторних функцій мови;
- а також багато інших комп’ютерних ігор для розвитку та корекції порушень мовлення.
Представлені комп’ютерні технології є цілісними, системними програмними продуктами. Ком’ютер на логопедичних заняттях вчителів-логопедів – це допоміжний засіб, який активізує корекційну роботу, де у процесі гри дошкільник має можливість долати мовленнєві порушення, розвивати мовлення, логіку, інтелект. Використання комп’ютера в логопедичній роботі дозволяє займатися з декількома групами дітей одночасно сприяє активізації мимовільної уваги, підвищенню мотивації до навчання, розширенню можливостей роботи з наочним матеріалом, що сприяє досягненню поставленної мети і вирішенню задач на логопедичних заняттях і загалом оптимізує роботу логопеда на занятті. Комп’ютерні технології дають можливість проводити більшість занять в ігровій формі, а гра є основною діяльністю дітей дошкільного віку.

Цехмістер О.М. Поняття позакласної та позашкільної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час.
Позакласна робота спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.
Завдання позакласної роботи — створення певних умов для набуття соціальної компетентності школярів, закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього
Позакласна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:
Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.
Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.
Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.
Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.
Зв’язок з навчальною роботою. Позакласна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.
Мета позаурочного виховного процесу: формування життєтворчої, життєздатної та соціальної компетенції учня, розширення інтелектуального простору школярів, допрофільна підготовка.
Життєтворча компетенція — оволодіння учнем навичками самоаналізу, самоконтролю, самонавчання, оволодіння учнями навичками планування власної діяльності, життєвого проектування через інтерактивний, діяльнісний, проектний підхід до навчання, використання нетрадиційних форм організації навчально-виховного процесу.
Життєздатна та соціальна компетенція — фізичний та психологічний розвиток підлітків, попередження шкідливих звичок, формування навичок безпечної поведінки, розвиток когнітивних процесів, формування емоційно-вольових якостей оволодіння учнями рядом соціальних ролей за рахунок створення належного виховного простору школи, соціально-психологічної підтримки вихованців. Розширення інтелектуального простору школярів, кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу.

Цехмістер О.М. Специфіка позакласної виховної роботи

Специфіка позакласної виховної роботи проявляється на рівні наступних завдань:

1. Формування у дитини позитивної Я-концепції, яка характеризується трьома факторами: а) впевненістю у доброзичливому ставленні до неї інших дітей; б) переконаністю в успішному оволодінні нею тим чи іншим видам діяльності; в) почуттям особистої значущості. Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення дитини до самої себе і об’єктивність її самооцінки.

2. Формування у дітей навичок співпраці, колективної взаємодії. Повністю позитивна Я-концепція формується тільки в колективній взаємодії.

3. Формування у дітей потреби у продуктивній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності.

4. Формування морального емоційного, вольового компонентів світогляду дітей.

5. Розвиток пізнавального інтересу.

Перераховані завдання визначають основні напрямки позакласної роботи в досягненні її основної мети і мають характер загальних положень.

Функції позакласної виховної роботи. Мета і завдання позакласної виховної роботи надають специфічного характеру функціям цілісного педагогічного процесу – навчальній, виховній і розвивальній.

Навчальна функція позакласної роботи, наприклад, не має такого пріоритету, як в навчальній діяльності. У позакласній роботі вона виконує роль допоміжної для більш ефективної реалізації виховної і розвивальної функції.

Навчальна функція позакласної роботи зосереджується у навчанні дітей певним навичкам поведінки, колективного життя, навичок спілкування і ін.

Розвивальна функція міститься в розвитку психічних процесів школяра, а також в розвитку індивідуальних здібностей школяра.

Зміст позакласної роботи – це адаптований соціальний досвід емоційно пережиті і реалізовані у власному досвіді дитини різноманітні аспекти людського життя: наука, мистецтво, література, техніка, взаємодія між людьми, мораль і ін. Специфіка змісту виховної позакласної роботи характеризується:

– по-перше привалюванням емоційного аспекту над інформаційним;

– по-друге, у змісті позакласної роботи визначальне значення має практична сторона знань, тобто зміст позакласної роботи спрямовано на вдосконалення найрізноманітніших умінь і навичок.

2-3. Форми організації позакласної виховної роботи. Характеристика окремих форм.

Форми виховної роботи – це ці умови, в яких реалізується її зміст.

Форм позакласної роботи величезна кількість. Це розмаїття створює труднощі у їх класифікації, тому єдиної класифікації немає. Запропоновані класифікації: а) за об’єктом впливу (індивідуальні, масові, групові); б) за напрямками виховання (естетичні, фізичні, моральні, розумові, трудові, екологічні, економічні).

У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей особистості, індивідуального потенціалу.

До індивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо.

До масових форм виховної роботи належать:

Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором педагогічних наук К.Т. Івановим.

Технологія КТС стає особливо актуальною в умовах демократичної школи, оскільки побудована на гуманістичних основах: на взаємодії школярів в малих групах. Вона включає в себе 4 основних етапи.

На першому етапі перед дітьми ставлять загальну мету, для дослідження якої їх розбивають на групи (від 3 до 7-9 чоловік). Кожна група пропонує свій варіант, проект досягнення цієї мети. На цьому етапі відбувається об’єднання дітей на основі загальної мети діяльності і створення умов для мотивації цієї діяльності у кожної дитини.

На другому етапі в ході обговорення всіх варіантів для здійснення вибирається один чи створюється зведений. Після цього вибирається рада справи з представників кожної групи. Це орган колективного управління, який здійснює розподіл функцій, обов’язків між всіма учасниками справи. Діти вчаться розуміти точку зору інших, домовляються.

На третьому етапі рада справи здійснює підготовку і проведення накресленого проекту через розподіл доручень між групами, контроль за їх діями з метою надання необхідної допомоги.

Кожна група вносить свій самостійний внесок в реалізацію загального проекту, На цьому етапі діти здобувають досвід колективної діяльності, вчаться розуміти один одного, надавати допомогу і ін.

На четвертому етапі відбувається обговорення проведеної справи з точки зору досягнень і недоліків. Кожна група аналізує свої дії, висловлюючи пропозиції на майбутнє.

КТС здійснює різносторонній вплив на кожну дитину, збагачує її особистий досвід.

Детальніше з технологією КТС можна познайомитися в книзі І.П. Іванова. “Энциклопедия творческих дел» (М., 1989).

Групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години та ін.

Технологія організації позакласної виховної роботи включає: моделювання, практичне виховання і аналіз діяльності. Вчитель повинен привчати себе працювати за таким алгоритмом.

Результати моделювання відображають в конспекті загальнокласного виховного заняття, який має таку структуру:

1. Назва.

2. Мета, завдання.

3. Обладнання.

4. Форма проведення.

5. Хід.

У позакласній та позашкільній виховній роботі використовується розмаїття методів: розповіді, бесіди, лекції, диспути, дискусії і ін.

4.НОВІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

З кожним роком виникають нові форми виховної роботи. Серед них:

1. «Чарівний стілець»

2. Презентація світу

3. Соціодрама

4. Відкрита кафедра

5. П’ять хвилин з мистецтвом

6. Захист проекту (проект-мрія)

7. Корзина грецьких горіхів

8. Театр-експромт

9. Час тихого читання

10. Дискусійні качелі

11. Вільна розмова

12. Смішинка (цікавинка)

13. Конверт дружніх питань

14. Випускний ринг

15. Розкидання думок

16. Калейдоскоп

17. Маски

18. Філософський стіл

19. Запрошення до чаю

20. Сократівська бесіда

21. Дерево, посаджене тобою

22. Пори року

23. Динозавр

24. Погляд

25. Білка в колесі

26. П’ять хвилин до….

27. Дубляж

28. Хочу і «потрібно»

29. «Я знайшов на дорозі..

Література:

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 2007.

2. Коротов В.М. Общая методика учетно-воспитательного процеса. – М., 2003.

3. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – Умань, 2003.

4. Концепція позакласної виховної роботи в загально-освітній школі – К., 1991.

5. Методика воспитательной работы (Под ред. Л.И. Рувинского. – М., 2009.

6. Новое в воспитательной работе школы (Сост. Н.Е. Шуркова, В.Н. Шногрева. – М., 2008.

7. Педагогика (Под ред. П.И. Пидкасистого. – М., 2005. С. 429-442.

8. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ, 1996.

Цехмістер О.М. Актуальні питання вдосконалення виховної роботи школи-інтернату

Великі і відповідальні завдання стоять сьогодні перед національною школою України: виховання гармонійно розвиненої, високо освіченої, соціально активної, національно свідомої, морально і фізично здорової людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, готової до трудової діяльності, відповідальності за свої дії, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.
У школах-інтернатах області здійснюються практичні заходи щодо реалізації цих завдань та практичного досягнення стратегічної мети національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, екологічної культури. Педагоги інтернатів працюють над тим, щоб їх вихованці стали повноправними членами суспільства. Проте більшість випускників виходять із школи-інтернату із несформованими життєвими компетентностями, але з розвинутим «почуттям утриманця», вони не готові брати на себе відповідальність, відчувають відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім’ї, «невпевнені в собі», у них послаблена орієнтованість на майбутнє, принижуюче ставлення до себе, несформоване ставлення до дорослих, однолітків та предметного світу, помічається за ними несамостійність, ситуативність мислення, поведінки тощо.
Причиною такого явища є відчуження вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, яке приводить до формування специфічних якостей особистості, що ускладнюють адаптацію дітей до дорослого життя у відкритому соціумі.
Разом з тим, незважаючи на вищевказані проблеми загальноосвітня школа-інтернат – це єдиний та найважливіший осередок становлення та розвитку життєвих компетентностей для деякої частини дітей, місце розкриття, розвитку та реалізації їх життєвого потенціалу
Аналіз діяльності шкіл-інтернатів свідчить про те, що педагогічні колективи шкіл-інтернатів, використовуючи можливості цих установ, домоглися органічного поєднання всіх ланок педагогічного процесу, злиття освітньої і виховної роботи.
Вчителі і вихователі істотно перебудували навчально-виховну роботу в позаурочний час та реалізовують зміст виховання в різноманітних видах і формах діяльності школярів, зокрема: навчально-пізнавальній, трудовій, суспільно-гуманістичній, художньо-творчій, пошуково-дослідницькій, краєзнавчій, народознавчій, спортивно-оздоровчій, організаторській і т.д.
У школах-інтернатах у позаурочний час організована робота гуртків декоративно-прикладного мистецтва і народних ремесел, проводяться фестивалі народної творчості, фольклорні свята рідної мови, вечорниці, працюють краєзнавчі гуртки, музеї тощо.
Вихователі практикують проведення уроків Пам’яті, уроків Матері-України, уроків народознавства, які допомагають спрямовувати виховну роботу на глибоке вивчення рідної мови, історії рідного краю, пам’яток культури і природи, коріння свого народу, ознайомлення учнів з давніми і сучасними обрядами, традиціями, звичаями нашого народу. Учні залучаються до проведення пошукової, дослідницької роботи, збирання оповідань, легенд, казок, повертають забуті імена національних героїв, вивчають пісенну культуру, народну архітектуру, національний побут тощо. За наслідками цієї роботи спільно з учнями у школах-інтернатах створені шкільні музеї, експозиції, виставки.
У школах-інтернатах проводиться цікава робота з інших пріоритетних напрямків: виховання загальнолюдської моралі, громадянської і соціальної відповідальності, розвиток національно-правової свідомості, вироблення свідомого ставлення до праці, формування основ естетичної культури, розвиток потреби в здоровому способі життя.
Вивчення рівня вихованості вихованців шкіл-інтернатів показало, що робота, яку проводять вихователі в позаурочний час, впливає на рівень вихованості учнів, підвищення їх свідомості, культури поведінки, змінюються їх переконання, прагнення, потреби, інтереси.
Піднесенню рівня та ефективності позаурочної навчально-виховної роботи у школах-інтернатах сприяла курсова підготовка вихователів, самостійна їх робота в міжкурсовий період, та, безперечно, внутрішньошкільна методична робота, яка стала дещо змістовнішою і цілеспрямованішою. Поряд з цим аналіз стану навчально-виховної роботи у школах-інтернатах свідчить про те, що у плануванні, організації, проведенні виховної роботи є недоліки: не всі вихователі добре знають та усвідомлюють мету та завдання виховання в національній школі, пріоритетні напрями його розвитку, специфічні завдання виховання в інтернатних закладах, мало надають допомоги в роботі по саморозвитку учнів, недостатньо, часто мало ефективно, проводять роботу по правовому вихованню, попередженню правопорушень. Багато вихователів ще не позбавились авторитарності та надмірної опіки в роботі з дітьми.
При плануванні роботи методичного об’єднання вихователів не враховуються стан навчально-виховної роботи у позаурочний час, наслідки роботи методичного об’єднання та ступінь впливу його на підвищення педагогічної майстерності педагогів, кваліфікаційні вимоги до компетентності вихователя школи-інтернату.
Певна частина керівників шкіл-інтернатів недооцінюють значення діяльності методичних об’єднань, не чітко уявляють завдання внутрішкільного керівництва і контролю за роботою по підвищенню кваліфікації вихователів, здійснюють його без належної системи і часто формально. Питання підвищення кваліфікації педагогів рідко вноситься на розгляд педрад. Керівники мало практично допомагають методичним об’єднанням в плануванні та організації роботи, недостатньо відвідують засідання чи інші форми роботи методичних об’єднань.
Відчувається незначна роль кожного методичного об’єднання, зокрема методичного об’єднання вихователів, і в роботі над загальношкільною проблемною темою. А ця робота значна і вимагає здійснення двох основних завдань:
1. Забезпечити теоретичну підготовку вихователів з даної проблеми, домогтися того, щоб кожен з них зрозумів суть проблеми, знав, як вона висвітлюється в сучасній педагогічній літературі, досвід її розв’язання. Для цього методичне об’єднання організовує заслуховування та обговорення доповідей відповідного змісту, обговорення книг або статтей, проводить семінарські заняття, на яких розглядаються складові частини проблемного питання, спрямовує самоосвіту своїх членів, щоб кожен з них до змісту своєї самостійної роботи обов’язково включав роботу і над загальношкільною проблемою.
2. Підготувати членів методичного об’єднання до практичного розв’язання проблеми у своїй роботі, озброїти їх новими вміннями та навичками. Виконанню цього завдання сприятиме пропаганда педагогічного досвіду шляхом проведення відкритих виховних заходів, взаємовідвідування, проведення практичних занять належного змісту. Але особливо велику роль можуть і повинні відіграти школи передового досвіду, творчі /проблемні/ групи та індивідуальна робота з вихователями.
У школах-інтернатах необхідно вдосконалити систему роботи з реалізації проблемної теми: визначити етапи її вивчення, строки, розробити перспективний план, підводити підсумки після завершення кожного етапу.
Головною метою загальноосвітньої школи-інтернату є становлення та розвиток життєвих компетентностей вихованців, створення необхідних умов для розвитку та стимулювання їх навчально-пізнавальної, практичної та комунікативної діяльності, необхідної для формування, застосування та здобуття досвіду їх успішної подальшої адаптації у соціумі, реалізації життєвих навичок. Щоб правильно організувати таку роботу, педагоги повинні підвищувати свій професійний рівень, вдосконалюватись саме у цих напрямках. Вибір відповідних питань по самоосвіті, проблемних тем для дослідження, заслуховування на засіданнях методичних об’єднань буде сприяти удосконаленню педагогічної майстерності вихователів, зростанню їх творчої активності.

Рекомендуємо для творчого використання перелік тем з виховної роботи.

1. Сутність, принципи, мета і завдання виховної роботи в класі.
2. Типологія форм виховної діяльності.
3. Психолого-педагогічні умови побудови виховного процесу на діагностичній основі.
4. Впровадження прогресивних педагогічних концепцій, інноваційних технологій, моделей, оптимальних форм і методів в організацію виховної роботи з учнями.
5. Майстерність вихователя: творча ініціатива, пошук нових форм і методів роботи з учнями.
6. Творче впровадження у практику роботи школи досягнень психолого-педагогічної науки, педагогічного досвіду.
7. Особливості виховання учнів в умовах школи-інтернату.
8. Оновлення виховного процесу, педагогічних технологій на основі провідних ідей педагогіки життєтворчості.
9. Діяльність педагогічного колективу щодо забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, інтересів.
10. Формування господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка вихованців до життя в умовах ринкової економіки.
11. Формування у вихованців культури сімейних відносин, орієнтування на гармонізацію родинного і шкільного виховання.
12. Формування у вихованців культури розумової праці, вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх у практичній діяльності.
13. Організація виховного процесу на основі вивчення і розвитку індивідуальних здібностей учнів.
14. Формування екологічної культури особистості, залучення учнів до активної екологічної діяльності.
15. Формування навичок самоврядування, соціальної активності у процесі практичної громадської діяльності вихованців шкіл-інтернатів.
16. Формування у вихованців шкіл-інтернатів культури поведінки та спілкування, навчання їх способів розв’язання конфліктів.
17. Формування соціального досвіду вихованців шкіл-інтернатів у процесі правового та морального виховання.
18. Використання новітніх технологій у виховній роботі.
19. Методики вивчення особистості вихованця з метою сприяння її саморозвитку й самовихованню.

Для більшої оптимізації пропонуємо використовувати нетрадиційні форми методичної роботи. До них належать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольові); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади методичних інноваційних розробок уроків, виховних заходів, методичні «мости», літературні ярмарки педагогічних підручників, методичних рекомендацій, аукціон методичних розробок; конкурсні виставки методичних розробок (уроків, виховних заходів). Вони сприяють залученню педагогів до пошукової методичної роботи, розвитку уміння спілкуватися з колегами, учнями, батьками, сприяють попередженню конфліктів у педагогічних колективах. Для прикладу:

Розгляд педагогічних ситуацій

Це форма удосконалення педагогічної майстерності вчителя. Вона формує його здібність до педагогічного бачення.
В практиці роботи вчитель кожен день стикається з необхідністю вирішувати різноманітні завдання, майстерність вчителя виявляється в тому, як він аналізує, досліджує педагогічну мету та власну діяльність.
Педагогічні завдання доцільно брати із шкільної практики. Вони повинні знайомити з окремими методичними прийомами роботи кращих вчителів, застерігаючи від помилок, які найчастіше зустрічаються у повсякденній діяльності.
Приступаючи до виконання завдання, необхідно уважно розібратися в умовах, оцінити позиції кожної дійової особи, уявити собі можливі наслідки кроку в розв'язанні проблеми.
Завдання, що пропонуються, повинні торкатися різних методів, форм та прийомів в організації і проведенні навчально-виховного процесу.
Ділова гра
В системі форм та методів підвищення педагогічної майстерності особлива роль належить діловим іграм. Вони дозволяють в нестандартній формі обмірковувати педагогічні ситуації, шукати виходи, проявляючи творчі здібності.
Ділова гра – це спеціально організована та педагогічно керована діяльність, включена в штучно створену ігрову ситуацію, що імітує реальний процес та спрямована на вибір найкращого варіанту вирішення педагогічних проблем.

Дискусія

Ефективна форма колективного обговорення теоретичних питань, виявлення протиріч між практичними уявленнями та теорією, між глибокими знаннями одних та не повними чи поверховими знаннями інших.
Дискусія проводиться за вузловими питаннями теми, а не випадковими, другорядними.
Дискусія продуктивна тоді, коли починається не на "пустому місці", а на базі підготовки до теми, що обговорюється.

Завершується дискусія логічним висновком.

Ще раз нагадуємо, що головне завданної роботи – допомогти педагогу-вихователю в особистісно-професійному розвитку, створення умов для формування в нього здатності набувати нового досвіду на основі цілеспрямованого творчого та критичного мислення, визначення особистісних підходів, усвідомлення значущості нової педагогічної ідеї для вдосконалення власної педагогічної практики.